ЗВУК АНД
Музичні інструменти андійської народної музики Куско
Флейта кена, панфлейта сампонья та чаранго у формі броненосця надають андській народній музиці її неповторного звучання — розповідаємо, що являє собою кожен інструмент і як він з’явився.
Переглянути дати фольклорного шоу в Куско на GetYourGuide ↗Гурт, побудований на трьох родинах інструментів
Живий гурт, що виконує андійське фольклорне шоу, зазвичай спирається на три роди інструментів, які звучать у шарах: поздовжні флейти, панфлейти та щипкові струнні, під акомпанемент барабанів, а іноді й арфи зі скрипкою для окремих танців. Кожен із них має власне доіспанське або колоніальне походження, і коли вони звучать разом — пронизлива мелодія флейти, дихання панфлейт у гармонії та яскрава ритмічна лінія щипкових — це й надає андійській фольклорній музиці її впізнаваного з перших нот характеру, чи то на вечері з шоу, від вуличних музикантів на Пласа-де-Армас, чи в запису. Розуміння того, що саме створює кожен звук, додає рівень насолоди, який більшість відвідувачів повністю оминає.
Кена — флейта, що стала символом Анд
Кена — це поздовжня флейта, яку традиційно виготовляють із тростини, бамбука або дерева, з виїмчастим мундштуком і, як правило, шістьма отворами для пальців спереду та одним отвором для великого пальця ззаду. Це один із найдавніших інструментів Анд, що зберігся до наших днів: археологічні знахідки свідчать, що він існував за століття до періоду інків. Його дихання, з легким очеретяним відтінком, зазвичай несе основну мелодійну лінію у фольклорному ансамблі — саме його слухач вирізняє з-поміж інших інструментів насамперед. Гра на кені потребує значного контролю дихання, адже відкритий виїмчастий мундштук (на відміну від закритого, як у блокфлейти) залишає виконавцю набагато менше простору для похибки у висоті звуку та тембрі.
Зампонья — панфлейта, на якій грають парами
Сампонья, також відома як сіку, — це набір панфлейт, виготовлених із зв’язаних очеретяних трубок різної довжини, кожна з яких видає один фіксований звук, коли дмухати через верхній отвір. Традиційно повна музична шкала розділена між двома взаємодоповнювальними половинами — ірою та аркою, — на яких грають два музиканти, перекидаючись нотами в техніці, що сягає корінням доінкських Анд, хоча один соліст також може грати на повній сампоньї з повною шкалою. Шарувате, трохи зміщене звучання, що виникає — особливо коли двоє виконавців обмінюються фразами, — є одним із найбільш упізнаваних тембрів андійської народної музики.
Чаранго — лютня, народжена з нужди
Чаранго — це невелика десятиструнна лютня з п’ятьма парними рядами струн, яка, найімовірніше, сформувалася в XVII–XVIII століттях, після того як іспанська віуела та гітара дісталися Анд разом із колоністами. Оскільки дерева вкрай рідкісні вище лінії лісу на високогірному Альтіплано поблизу Потосі, де, ймовірно, і виник цей інструмент, ранні майстри використовували панцир броненосця як резонаторну коробку — практичне рішення справжньої нестачі деревини, яке й досі тісно пов’язане з ідентичністю інструмента. Більшість чаранго, на яких грають сьогодні, виготовляють із дерева або гарбуза, оскільки багато музикантів і майстрів вважають дерево кращим резонатором, однак інструмент із панцира броненосця залишається найвідомішою історією походження чаранго.
Барабани, арфа та скрипка доповнюють ансамбль
Поруч із флейтами, панфлейтами та charango, андський фольклорний гурт зазвичай додає барабан у стилі bombo для ритму та темпу, а — залежно від того, який регіональний танець виконується — арфу та скрипку, дует, який традиційно супроводжує танець ножиць, а не більшість інших номерів. Це поєднання доколумбових духових інструментів, струнного щипкового інструмента колоніальної доби та європейської техніки гри на арфі й скрипці саме по собі є невеликою, чутною ілюстрацією того, як андська фольклорна музика зливає впливи епохи інків та іспанського колоніалізму в єдине цілісне звучання, а не тримає ці дві традиції окремо.
Інструмент, з першого погляду
Короткий довідник про інструменти, які найчастіше можна почути в фольклорній програмі в Куско: приблизно з чого кожен із них виготовлений і яку роль він зазвичай відіграє в живому ансамблі. Гурти комбінують інструменти залежно від того, який танець виконується — у уайно звучать кена, charango та панфлейти, тоді як танець ножиць натомість виводить на перший план арфу та скрипку. Жоден із цих інструментів не є винятково прив’язаним до одного танцю, і сама зміна інструментального складу гурту протягом вечора — це надійна підказка, що програма перейшла до іншої регіональної традиції, часто ще до того, як візуально змінюються танцюристи чи костюми.
Основні інструменти андського фольклорного гурту
| Інструмент | Традиційно виготовлений з | Роль в ансамблі |
|---|---|---|
| Кена | Тростина, бамбук або дерево | Головна мелодія |
| Замонья (сіку) | Зв’язані трубки пан-флейти з очерету | Гармонія, яку часто виконують у переплетених парах |
| Чаранго | Броня броненосця (тепер зазвичай дерев’яна) | Ритмічний акомпанемент перебором |
| Бомбо-барабан | Дерев'яна оболонка, шкіряна поверхня | Перкусія та ритм танцю |
| Арфа та скрипка | Дерев’яні, кишкові або металеві струни | Супроводжуйте характерні танці, наприклад, танець з ножицями |